Сьгодні був дискус на тему: "Чому одні стають лідерами перед лицем загрози, а інші перетворюються на лайно при невеличних труднощах".
Дискутували за бокалом пивасика.
Дійшла висновку, що запит суспільства на лідера завжди задовольнається.
Іноді цього лідера потрібно вистраждати. Він не спутиться з небес на білому мерсику, і не дасть народу пігулку "щастя".
він є уособлення народної надії, є носієм національної свідомості з усіма її вадами та перевагами.
так вже повелося, що в найтрагічніші моменти нашої історії така людина завжди знаходилась.
Коли був майдан у мене була розмова з колегою про те, що ні за кого голосувати було, от і вибрали таке "мурло", а от якби був хтось, то він би одразу все зробив і ми б жили в"раю"...
На що я відповіла, що: "Наразі лідери не потрібні, ми ще не готові слухатися лідера, який народиться, нам ще потрібно трохи помучитись, щоб зрозуміти, що нам треба, щоб зрозуміли пігулок щастя не буває, не буде після виборів "все як у раю" Ми повинні стати відповідальними, зрозуміти і вистраждати свій особистий шлях у цьому житті, ствердитись, як нація, а вже потім віднайдеться й лідер, який візьме відповідальність за країну на себе, ми будемо йому допомагати та й контролювати, щоб незнахабнів"
Соьгодні тільки ствердилася у свой думці, приємно, що я вже не одинока в ній.